Mad Assessor (Колезький асесор) “Karaoke”
Гурт “Колезький асесор” був створений в Києві у 1987 році, випустив 17 альбомів, і є, безумовно, центральним українським гуртом у всіх сенсах, хоча це й далеко не всім очевидно.
Музика нового альбому “Karaoke” викликає враження, нібито вона написана дуже майстерним у плані виконання та музичного мислення музикантом, який з’їхав з глузду (або був підданий впливу якихось мутагенних факторів, можливо, іншопланетного походження), і тепер всі його талановиті ідеї викривилися, спотворилися і скоцюрбилися до повної невпізнаваності. Недарма ще з 1980-х років лідера гурту Vasil Goidenko Василя Гойденка називають “Сержант Пеппер, який збожеволів”.
Перша пісня Pierrot lunaire (Місячний П’єро) являє собою загадкове чи то бурчання чи то мурмотіння у супроводі вишуканої гітарної аранжації невизначеної тональності, ритму та розміру. Втім, звучить все це досить елегантно і натякає на щось невимовно прекрасне, що ми могли би почути, якщо би мали якісь інші вуха, але точно не будемо мати їх ніколи, як би не старалися.
Точно так само можна охарактеризувати й другу пісню talking to a stupid son, що говорить про певну стилістичну єдність альбому. Що вражає, так це те, що всі ці дві анархічні імпровізації структурно є банальною поп-музикою, тобто нічим не відрізняються від, скажімо, “Охрана, отмєна!” Джері Гейл, але весь час виникає таке враження, що відому авторку виконавицю з Василькова Київської області спіткала прикра трансформація, коли, жуючи сушене свиняче вухо, яким її пригостив тато, вона почала перетворюватися чи то на Кім Гордон, чи то на Дерека Бейлі, але напівдороги застрягла, волаючи: “Это все потому, что кто-то слишком много ест!”.
Тексти в альбомі, очевидно, дуже глибокодумні, але зрозуміти їх важко, бо голос виконавця пропущений через октавний фільтр із видаленням оригінального звуку, тому здається, що співає якийсь іншопланетний монстр вагою не менше сотні тон.
Дуже цікава композиція mute appeal, бо гітари там звучать особливо таємниче. Якщо Василь Гойденко і придбав собі популярну програму Guitar Rig, то не став задовольнятися пресетними звуками, як робить більшість гітаристів, а налаштував її дуже несподівано.
Російськомовна балада four pandas несподівано вражає чіткою артикуляцією та тембром голосу, порівняно із попередніми композиціями. Коли Василь (якщо це він) співає “Четыре панды”, то з очей починають бігти сльози катарсису. Втім, це, очевидно, й було метою цієї пісні. Партія гітари справляє враження, ніби гітарист колись послухав гітарне соло із пісні групи Акваріум “Искусство быть смирным” і так його зненвидів, що вирішив колись, хай навіть і через 30 років, помститися.
Пісня gypsy kid and darkness цікава тим, що для виконання вокальної партії, безсумнівно, була запрошена Старуха Шапокляк (або ж Ізергіль). При цьому співає вона явно англійською мовою, хоча вивчала старуха її точно не у Англії. Очевидно, це відбувалося навіть не в нашій Галактиці. Верещить Шапокляк так відчайдушно, ніби її рідна Галактика Андромеди ось-ось вріжеться у наш рідний Чумацький Шлях. І даремно: ця подія відбуватиметься декілька мільйонів років, і в наступні 10–20 мільйонів її чекати точно не варто.
Пісня bom bom bom — це явний хіт, саме тому вона йде передостанньою в альбомі. Гітарист грає дуже енергійно і в такій манері, нібито Роберт Сміт почув групу Кіно і за допомогою Хелрейзера прорвався у Царство Аїда, щоб там показати Віктору Цою, як насправді треба грати британський пост-панк початку 1980-х років.
Якщо ви дослухали альбом до кінця, то пісня excellent буде вам справжньою винагородою. Вона сповнена такого щирого божевілля, якого ви не знайдете навіть у конспірологічних онлайн-баталіях українського Facebook.
