Повернення в Кіллібеґс
Товариство страчених поетів
Коли постріли та вибухи перетворилися на суперечливі статті “Вікіпедії”, страчені поети минувщини прокинулися, аби зруйнувати усталені канони літературної критики. Співець Великоднього Повстання* 1916 року і натхненник ІРА Патрік Пірс та перекладач з мови мечів, інструктор УПА Юрій Липа говорять сьогодні про український переклад роману Соржа Шаландона “Повернення в Кіллібеґс” (Темпора, 2012).
ПП: Шаландон отримав за свій роман премію Французької академії у 2011-му, але чи вартий він її? І чи варта ця премія його роману?
ЮЛ: Не дивно, пане Пірсе, що ви не чули про цю премію, бо “Grand Prix du roman de l’Académie française” була започаткована у 1918-му, тобто через два роки після вашої страти британцями. Щорічно Академія вручає 60 літературних нагород, але ж ця — найдавніша серед тих, що дають за роман. Її отримували і Франсуа Моріак, і Жорж Бернанос і Антуан де Сент-Екзюпері. На жаль, НКВС-івці по-звірячому замордували мене у 1944-му, тож я не знаю, кому її давали надалі, але сподіваюся, авторитет премії не занепав.
ПП: Кажуть, Шаландон працював військовим журналістом і добряче понюхав пороху?
ЮЛ: Так, тридцять років у газеті “Liberation”. Він працював на війні в Афганістані, Іраці і Сомалі, і перший його роман про боротьбу за звільнення Ірландії називався “Мій зрадник” (2008).
ПП: Значить, Ірландія ще не вільна… Старе серце землі треба підігріти червоним вином бойовищ.
ЮЛ: Ірландія отримала волю у 1921-му, але вам би ця воля не сподобалася. Саме тому виборці досі голосують за партію “Шинн Фейн”. Її лідера Деніса Дональдсона вбили у 2006-му, бо він зрадив своїх товаришів на користь британського уряду. Він і став прототипом Тайрона Мігена — головного героя роману “Повернення в Кіллібеґс”.
ПП: Але чому Шаландон присвячує свої твори зрадникам?
ЮЛ: Роман — така архаїчна форма, що, не зважаючи на всі реформи ХХ сторіччя, потребує конфлікту. Та що там казати — навіть в “Улісі” був конфлікт!
ПП: У чому?
ЮЛ: Вас розстріляли за 6 років до першого французького видання!.. Джойс із своїм романом досяг більшого, ніж вся ІРА за історію свого існування — і то, зауважте, без жодної краплі крові! Отже роману потрібен конфлікт, а зрада — це головний конфлікт ірландської історії! Поміж протестантською Північчю та католиками Півдня, поміж Гелтахтом* та англомовними, поміж батьком та сином… Головний герой роману Шаландона згадує про батька Патрайґа, який бив його і лаявся при цьому англійською, аби не бруднити рідну мову.
ПП: Моє справжнє ім’я також Патрайґ!
ЮЛ: Здається мені, Шаландон мав на увазі саме вас, бо батько Тайрона був серед повстанців 1916-го року, але він вижив і все життя зганяв свою злість від поразки на дітях та топив відчай у пиятиці. Дуже важливим в романі є епізод, коли він зовсім п’яний на очах у сина кидається на віслюка, вигукуючи “Erin Go Bragh!” (Хай живе Ірландія!) Це був символ марних зусиль повстанців.
ПП: Краще б він помер, як герой!
ЮЛ: Хто зна! За допомогою складних почуттів, що в ньому пробуджував батько, Тайрон створив свою картину Ірландії. Це скінчилося тим, що він приєднався до ІРА у 1942-му році — на рік раніше мого вступу до УПА. Але між нами так багато подібного! Головне — це ідеологія. Батько залишив сину у спадок лише примітивне гасло “Brits out!” (Британці геть!), але згодом виявилося, що реальність часів Другої світової значно складніша. Поміж 1916-м та 1942-м для Ірландії не було суттєвої різниці: раніше повстанці сподівалися на допомогу Кайзера, а тепер — Гітлера. Ну а британці у свою чергу кричали про зраду та про ніж у спину. Теж саме кричали українцям росіяни. Але кого ми зрадили, Патрайґу? Так само як ви були не союзники британцям, так і ми були не союзники росіянам. То чому ми мали вирішувати проблеми окупантів? Ворог мого ворога — мій друг, чи не так? 27 травня 1941 року Британія скасувала обов’язковий призов у Північній Ірландії через масові маніфестації протесту, бо молодь ховалася, аби не захищати Лондон від Гітлера і зустрічала американських солдат нацистським привітанням. На жаль, нічого такого в Україні я уявити собі не можу.
ПП: Чому?
ЮЛ: Бо ваш An Gorta Mor був у ХІХ-му сторіччі, а наш Голодомор — у ХХ-му. Україна була зламана московською армією та ідеологією. Власний терен, власна місія і почування нехіті до чужих — ось що є найповніше в окресленні слова “нація”! Все це в Україні було винищено Совітами, і лише УПА сподівалася повернути народу його душу.
ПП: Все це ви кажете немов про Ірландію! Але Шаландон пише, що у травні 1945-го ірландці були єдиними в Європі, хто не вивішував прапора переможців. Тайрон Міген вийшов із в’язниці і побачив, що його війна триває. Але ж цей роман не про боротьбу, він про зраду. Як сказав наш ватажок Джеймс Коноллі “…давитися порохом поразки та зради”. Чи це була зрада через слабкість?
ЮЛ: Це була зрада через дурницю та марнославство. “Все явним прибуде, — заглянь же у себе, людино, Як в яму із гаддям, наляканим свистом бича”, — цей мій вірш точно зображує всю картину. Але в зраді Тайрона був і інший бік: він був впевнений, що збройна боротьба проти Британської армії приречена на поразку, а кожен наступний теракт лише погіршує ситуацію. Тайрон мав надію, що, співпрацюючи з ворогом, наближує мир. Але не так сталося, як гадалося.
ПП: Англійці запустили свою Машину вбивства*? Вони нічого не роблять просто заради розваги. Кожна їх найабсурдніша дія має за мету знищити Ірландію! Ні, досить про це. Давайте про книжку. в якому стилі вона написана?
ЮЛ: Це реалістичний роман, що нагадує кіносценарій. І останнє враження підсилюється монтажними склейками двох часових пластів, які рухаються із різною швидкістю. Дія першого відбувається протягом всього життя Тайрона Мігена, дія другого зосереджена в останніх тижнях його життя. Коли роман добігає кінця, пласти зливаються в один, і це додає оповіді особливо стрімкої та напруженої динаміки.
ПП: А що ви скажете про його мову?
ЮЛ: Його українська досить незвична для мене. Втім і я для читачів перекладу становлю певний архаїзм. У цьому творі мова є дуже залежною від змісту. Оскільки драматизм оповіді невпинно зростає, то будь-які мовні надлишки та хитрування виглядали би дуже штучними. Додайте до цього ще й те, що роман написаний французькою. Шаландон, ймовірно, побоювався впливу своєї рідної мови на характер епосу. Про це свідчить альтер-его автора — скрипковий майстер з Парижу Антуан, що взявся допомагати ІРА. Тайрон воліє максимально обмежити цю допомогу і більш відвертий з іншим французом — британським агентом Оноре, який просто вивчає ірландців, як експонат. Erin Go Bragh, Патрайґу!
ПП: Героям слава, Юрію!
* Великоднє повстання (ірл. Amach na Csca) — підняте лідерами руху за незалежність Ірландії на Великдень 1916 (з 24 по 30 квітня), під час Першої світової війни. Мало на меті проголошення незалежності Ірландії від Британії. Частина лідерів повстання також хотіли оселити Йоахіма, Принца Пруссії, представника воюючою з британцями Німецької імперії, на королівський престол Ірландії, хоча в підсумку повстанцями була проголошена Ірландська республіка.
* Гелтахт (ірл. Gaeltacht) — назва району в Ірландії з переважанням ірландської мови в повсякденному спілкуванні.
* “Машина вбивства” (1914) — стаття Патріка Пірса, присвячена англійській системі освіти в Ірландії.
Юрій Іванович Липа (5 травня 1900, Одеса — 20 серпня 1944) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму. За наказом Гітлера у 1943 році Юрія Липу було перепроваджено до Берліна та запропоновано очолити маріонетковий уряд України. Однак він відкинув цю пропозицію. В 1944 році став інструктором першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Захоплений підрозділом НКВС та страчений.
Патрік Генрі Пірс (ірл. Pádraig Anraí Mac Piarais; 10 листопада 1879, Дублін — 3 травня 1916, Дублін) — ірландський політичний діяч, революціонер-демократ, драматург і поет. Був у дружніх стосунках з одним із лідерів ірландського революційного руху Джеймсом Коннолі. Беручи участь в національно-визвольному русі Ірландії, прийшов до висновку про необхідність збройної боротьби за незалежність і соціальні перетворення. Один з керівників Ірландського повстання 1916 року. У проголошеної ірландськими патріотами 24 квітня 1916 Ірландській республіці став головою Тимчасового уряду. Розстріляний англійцями.
