Маніяк Василь Ткач

У мого роману про маніяка міг би бути такий сюжет. Оскільки роман все одно ніхто не видасть, то публікую його тут.

Маніяк Василь Ткач працює експертом-криміналістом у міліції в Запоріжжі, бо дуже любить вовтузитися із трупами. Під час цього він завжди вмикає на магнітофоні пісню “Где-то на белом свете, там где всегда мороз”. Він навіть купив мікроавтобус “Старт”, який був використаний на зйомках фільму “Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика” 1966 року. Ткач сідає в цей автобус, розганяється до 100 кілометрів на годину, вмикає пісню “Где-то на белом свете, там где всегда мороз” і уявляє собі секс із актрисою Наталею Варлей. При цьому він шепоче: “Ты моя кваказская пленница!”
У 1964 році він підробляє дані судово-медичної експертизи щодо ексгумації одного трупа, щоб покращити статистику і заробити премію. Обман розкривається і за це його звільняють з роботи. Ображений Василь скоює своє перше вбивство із особливою майстерністю. Після цього він одразу дзвонить в міліцію і розповідає своєму другу, експерту-криміналісту, як саме він скоїв це вбивство, і передає йому декілька деталей, про які може знати тільки досвідчений експерт-криміналіст. Друг посилає Василя в дупу і радить менше бухати. Василь дзвонить до міліції ще декілька разів, приходить здаватися, пише зізнання, але його викидають з відділку підсрачниками.
Тоді Василь влаштовується працювати у сільський клуб кіномеханіком. Особливо часто він показує фільм “Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика”. В селі він продовжує свої вбивства і про кожне з них повідомляє до міліції. Одного разу він навіть просить міліціонерів поїхати з ним на чергове вбивство, щоб показати правоохоронцям, як він робить це в натурі. Але вони відмовляються.
Після цього Василь вирішує писати про свої вбивства статті та знімати фільми і фоторепортажі. Фільми він показує в сільському кінотеатрі, а статті і фотографії відправляє в газети. Врешті він пише навіть книгу про те, як фільми Гайдая вплинули на розвиток його психічної патології. Книжку він надсилає в різноманітні видавництва, але скрізь йому відмовляють. З одного видавництва прийшла відповідь, де його назвали графоманом та порекомендували зайнятися чимось корисним на благо радянського суспільства.
Після сотого вбивства у Василя почалася депресія. Він мріяв про славу Джека-Патрача, але щось не спрацювало. Очевидно, колись він обрав хибний шлях, зробив щось не те і, мабуть, зробив щось не те декілька разів. Василь бере свій магнітофон і ходить з ним вночі по селу, вмикаючи пісню “Где-то на белом свете, там где всегда мороз”. Кожному зустрічному він каже, що він — маніяк-вбивця, але всі лише сміються.
Одного дня Василь вирішує, що життя пройшло даремно, залишає записку, в якій ще раз зізнається у всіх скоєних вбивствах з деталями, сідає в мікроавтобус “Старт”, розганяється до 100 кілометрів на годину і на повній швидкості врізається в машину Віктора Цоя. За вбивство музиканта Василя ув’язнюють на сім років. За гратами він вперше відкриває для себе творчість групи “Кіно”, грає на гітарі хіти Віктора, особливо йому подобається “Група крови на рукаве” і “Мама мы все тяжело больны”. Від цього пристрасть Василя до вбивств минає, і він виходить на волю чесною людиною.