Маніфест Метамодернізму

Oleh Shynkarenko
7 min readDec 4, 2019

--

Реальність не стала складнішою. Просто ми почали помічати більше, ніж раніше. В якусь мить ця складність вражень так зросла, що вибухнула раніше за Технологічну Сингулярність. Сучасна людина нагадує хворого на Синдром Аспергера, який помічає всі найдрібніші деталі оточення одразу, і це знання так відволікає її, що вона вже не здатна осягнути ціле, вона збирає гігантську колекцію фотоапаратів, не маючи жодної цікавості до фотографування. Такий навал інформації призводить до появи нової гібридної свідомості, яка поєднує в собі непоєднуване, протилежне, антагоністичне і взагалі все, на що лише поглянуть очі та що почують вуха. Звідси виникає нова форма художнього методу та новий метафоричний апарат осягнення реальності.

Позиція митця завжди полягає в ступені довіри до реальності.

Романтики та реалісти довіряють тільки тому, що бачать. Чайльд Гарольд вирушив у своє паломництво, щоби все помацати власними руками, а містер Піквік “з валізою в руці, з підзорної трубою в кишені пальто і записником в кишені жилета, готовим прийняти на свої сторінки будь-яке відкриття, гідне уваги” просто одержимий спостереженнями та фіксацією наявного.

Модерністи довіряють тільки тому, чого не бачать. Малевич та безліч його колег і послідовників бачили сенс тільки у відтворенні неіснуючої реальності, символом якої став Чорний Квадрат. Адольф Гітлер вірив у неіснуючий єврейський заговор, а Йосип Сталін — у міфічну класову боротьбу.

Постмодерністи не довіряють нічому. Семюел Беккет, який ховався від Гестапо в будинку Наталі Саррот, писав свій роман “Уот” не про фашизм та антифашизм, а про те, що реальність остаточно втратила сенс, а мова перетворилася на белькотіння. Саме тому тепер будь-які слова звучать однаково непереконливо.

Метамодерністи довіряють всьому. Все, що відбувається у фільмах Веса Андерсона, правда. Собаки та лисиці дійсно розмовляють, всі події пов’язані поміж собою складною схемою, а всі предмети рухаються виключно симетрично та вкладаються під кутом дев’яносто градусів у вишуканому ноллінгу.

Метамодернізм завжди є контрінтуїтивним. Якщо вам здається, що ви точно щось знаєте, то насправді все зовсім не так. В цьому полягає його радикальне протиріччя з романтизмом, який звик повністю покладатися на інтуїтивні “прозріння”. Google та ретельне документування реальності мільйонами людей поклали кінець всім прозрінням. Тепер все можна перевірити, а достовірність прямо залежить від кількості перевірок.

Застрягання в романтичній та модерністських традиціях породжує багато проблем. Деякі країни та окремі люди досі існують в парадигмі романтизму чи модернізму, а весь інший світ — у парадигмі метамодернізму. Сучасна метамодерністична людина завжди шокуватиме носіїв романтичного ідеалу. Існувати в ситуації метамодернізму дуже некомфортно, оскільки вона — контрінтуїтивна, а людина епохи романтизму захоплена інтуїтивним знанням і повністю покладається на нього, навіть якщо це суперечить фактам. Тому для визнання сучасності та виходу із солодкого та зручного полону архаїчної свідомості треба постійно робити суттєве зусилля, на яке “романтики” не здатні, бо це виглядає як наруга над їхнім ідеалістичним зразком.

Цінність авторської чистоти та ідеал метамодернізму

Серед літературних критиків є дуже розповсюдженим феномен цінності авторської чистоти. Чистота — це набір питомих характеристик напрямку. Їм потрібно відповідати, щоб сподобатись критику. Домішки чужої парадигми відчуваються критиком буквально як бруд. Саме це і є джерелом взаємної зневаги. Це схоже на кастову систему в давній Індії.

Кожного разу йдеться про різні форми чистоти. Є романтично-реалістичний, модерністський, постмодерністський і метамодерністичний ідеали чистоти.

Романтично-реалістичний ідеал бачить літературу як дотепне й загострене відображення життя, але при цьому відкидає натуралізм та гру, які є невід’ємними елементами життя.

Модерністичний ідеал безпосередньо пов’язаний з націоналізмом, а отже передбачає максимальну гомогенізацію та уніфікацію творчого методу. З погляду критика-модерніста, ідеальний автор має бути революціонером, але при цьому він має створювати гомогенну реальність: це може бути, наприклад, революційний роман про перемогу української національної ідентичності на теренах нашої держави і за кордоном. У творі обов’язково має йтися про боротьбу ідентичностей як широких репрезентацій масової свідомості. Окремі герої мають бути тільки тимчасовими уособлення ідентичностей, які по суті нічого не вирішують, на відміну від романтично-реалістичного ідеала, де окремі ідентичності завжди вирішують все.

Пост-модерністичний ідеал базується на майстерному застосуванні різномантіних поп-шаблонів, якими автор має володіти на найвищому рівні та конструювати з них тканину твору, користуючись іронією для збереження певної дистанції, щоб у читача не склалося враження самодостатності цих шаблонів, бо вони — не руки, а тільки рукавички (або рукавичні ляльки), які тимчасово вдягають на руки.

Метамодерністичний ідеал полягає у постійних коливаннях зразку (західні критики називають це осциляцією), і в цьому він дуже схожий на пост-модерністський, але є одна дуже суттєва відмінність: для метамодерніста немає ніякої різниці поміж руками та рукавичками (між рукою ляльковода та лялькою). Всі попередні зразки — і романтичний, і реалістичний, і модерністський, і пост-модерністський — мають для нього однакову цінність і можуть існувати як почергово, так і одночасно. Це мало би виглядати, мов кошмарний хаос, але все рятують сніпети (які раніше називали інтермедіями), в які автор просто каналізує зразки, щоб не виникло плутанини. Взагалі ж метамоденізм — це дуже незручний феномен, адже він є контрінтуїтивним, не визнає ніякої ієрархії, а постійна осциляція призводить до того, що часто взагалі незрозуміло, що відбувається: хочеться, щоб автор нарешті зупинився на чомусь одному, але в метамодернізмі це просто неможливо.

Сніпети в метамодернізмі

У фільмі Веса Андерсона “Королівство повного Місяця” задіяно багато феноменів, які в західній культурі називаються сніпетами. Сніпет — термін з області комп’ютерного програмування, що означає фрагмент коду, який написаний для багатократного використання. Картина Андерсона, як і будь-який метамодерністичний твір, використовує сніпети інакше. В ній це фрагмент якогось твору, який з’являється епізодично для характеристики одного з персонажів. Найбільше сніпетів має С’юзі Бішоп. Вона носить їх із собою у валізі. Це шість книжок, які вона взяла почитати у бібліотеці, але так і не повернула. Ось їхній перелік:

1. Shelly and the Secret Universe.

2. The Francine Odysseys.

3. The Girl from Jupiter.

4. Disappearance of the 6th Grade.

5. The Light of Seven Matchsticks.

6. The Return of Auntie Lorraine.

Жодної із цих книжок не існує насправді. Андерсон придумав всі ці назви і написав фрагменти цих книжок для цитування вголос в фільмі. Художники на замовлення режисера намалювали обкладинки. Всі ці книжки жанрово є фентезі-романами для дівчат-підлітків. Подібні романи посідають в англомовній культурі значне місце, настільки, що вже почали виходити за межі свого традиційного існування. Так, наприклад, британський співак та лідер гурту The Cure Роберт Сміт використав образний стрій та назву фентезі-роману для дівчат Пенелопи Фармер “Charlotte Sometimes” для одної зі своїх пісень з також самою назвою.

Звісно, сніпети існують в мистецтві дуже давно, але тільки в метамодернізмі вони завжди симульовані автором, наявні у великій кількості та відрізняються надмірною деталізацією.

Як Герой поборює Зло в різних традиціях

Романтична традиція:

Самотній Герой Вічно Бореться зі Злом і Завжди Перемагає Його.

Реалістична традиція:

Герой починає боротися зі злом, але в нього закінчуються гроші, тому він терміново влаштовується на роботу, часу на боротьбу зі злом не лишається, але врешті з’ясовується, що у зла також закінчилися гроші, воно пішло працювати, тому часу на зло в нього не лишилося.

Модерна традиція:

Герой хоче боротися зі Злом, але ніякого Зла немає, а те, що є — недостатньо зле, тому він прудумує собі своє Зло, яке називається Олз, герой бореться з Олз, хоча й не може нікому пояснити, що це таке, і навіщо треба з ним боротися.

Пост-модерна традиція:

Герой хоче боротися зі Злом, але бачить, що можна боротися і з Добром, бо по суті між ними немає жодної різниці, тому він вирішує, що по парних днях він буде боротися зі Злом, а по непарних — з Добром.

Мета-модерна традиція:

Герой відмовляється від боротьби зі Злом, бо з ним все одно бореться Добро, а може, й не бореться, а може, й бореться, хтось каже, що бореться, а хтось каже, що не бореться, всі потроху мають рацію, можна й самому трохи поборотися, а чому ні, а може, й не треба боротися — в житті все треба спробувати. А може, й не треба.

Метамодерна програма пропонує три висновки з реальності:

1. Більше не існує речей, які можуть не бути смішними.

2. Не існує речей, сутність яких визначена настільки, що про них можна говорити як про певні.

3. Не існує речей, про які можна сказати, що вони перебувають на своєму місці.

Щоб швидко отримати для себе досить точне уявлення про метамодерн, треба уявити собі мешканців певного будинку, які викинули на смітник всі свої речі, і доручили митцю створити з них щось вартісне, але обов’язково з використанням кожної речі і ще так, щоб все не виглядало, немов колаж чи асамбляція, але нагадувало якусь нову та якісну річ, яку щойно придбали в магазині. Митець каже на це: “Ви з’їхали з глузду? Хто ж повірить, що це нова та якісна річ?” — “Нічого, — відповідають йому власники викинутих речей, — ми повіримо. Ви просто там дещо помийте, витріть… ось там, бачите, ганчірочка лежить? ось нею і витріть. Щоб так трохи блищало і було схоже на нове”. — “Але ви ж упізнаєте свої речі!” — дивується митець. — “Ми не упізнаємо, — відповідають власники речей, — бо ми вже геть забули, як вони виглядали. Є тут один дід старий. Він пам’ятає щось. Але його ніхто не слухає”.

Цей маніфест є відкритим до подальших доповнень, погодження з ним цілком, в окремих деталях або ж повного його заперечення.

--

--

Oleh Shynkarenko
Oleh Shynkarenko

Written by Oleh Shynkarenko

A Ukrainian writer and journalist, the author of a short story collection and novels "Kaharlyk", "First Ukrainian Robots", "Skull", "Bandera Distortion".

No responses yet