Колобок — перший дрон у народному фольклорі
Особливість #Колобка в тому, що він від початку не задумувався як самоусвідомлена рухома істота. Дідусь попросив бабусю пошукати, чи не залишилося у них на дні мішка якогось, хоча би поганенького борошна (для його виготовлення треба було “поскрести по сусекам”, тобто буквально вишкребти з дна залишки вперемішку із брудом), щоб спекти з нього хліб та втамувати голод. Це, звісно, нагадує виготовлення з бруду #Голема.
Щойно бабуся зготувала Колобка та поставила його на підвіконня охолоджуватись, як він ожив та втік. Тут помітна явна аналогія з #Піноккіо, коли той вимагав не робити з нього ніжку для стола: Колобок також одразу усвідомив, що подальша перспектива бути з’їденим голодними старенькими людьми є для нього повністю неприйнятною. Так млинець несподівано перетворився на дрон — мобільний, автономний апарат, запрограмований на виконання якихось завдань, потенційно небезпечних для людини. Вдала втеча породжує у Колобка впевненість у тому, що й всі інші зустрічі будуть розвиватися по тому ж самому сценарію. Власне, це не стільки впевненість, скільки короткий програмний цикл:
“Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Я од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!”
Цикл діє на тварин, мов гіпнотична мантра, та спрацьовує, поки не трапляється змінна, значення якої виходить за межі розрахованого діапазону: Лисиця. Тоді, мовою програмування, відбувається “умовний перехід” — команда програмованому обчислювальному пристрою на зміну порядку виконання програми відповідно до результату перевірки певної умови. Лисиця не спостерігає мовчки за тим, як дрон Колобок котиться геть, а просить його повторити цю гіпнотичну мантру в інших умовах — в неї на язиці. Щойно Колобок опиняється на язиці у Лисиці, вона його проковтує, і програма доходить до свого логічного кінця. Цей умовний перехід можна зобразити у вигляді такої блок-схеми: …
За допомогою операторів IF (якщо), THEN (тоді), ELSE (інакше) та END (кінець) можна побудувати алгоритм роботи Колобка. Отже IF на звіра не подіяв вірш-мантра, і він просить його повторити в інших умовах (в нього на язиці), THEN програма закінчується — END. Якщо ж вірш подіяв, то ELSE — Колобок переходить до іншого звіра, де знову відбувається перевірка умови. Програма працюватиме аналогічно до тих пір, поки не спрацює умова THEN, яка завжди веде до фіналу.
Втім, у німецькій версії казки фінал зовсім інший. Дер діке фетте Пфанкухен (товстий жирний Млинець) зустрічає двох бідних голодних дітей та пропонує себе їм на обід. (Як бачимо, альтруїстричність Пфанкухена не має нічого спільного з нібито притаманним німецькому народові фашизмом, який був раптовим потьмаренням у середовищі політичного бомонду). Але на вигляд алгоритму така альтернативна розв’язка не вплине: просто зміниться вигляд умови THEN.
Взагалі ж Колобок — найбільш примітивний із андроїдів народного фольклору, оскільки у нього немає ніякої конкретної мети, окрім виконання певного алгоритму. При цьому автор казки декілька разів наочно продемонстрував, як цей алгоритм працює у бік ELSE, і лише один — у бік THEN. Смерть Колобка відбувається тільки один раз, інакше казка би перетворилася на безкінечну історію в стилі “Казки про Білого бичка” або ж “У попа був собака”. А шкода: мультиплікація смерті Колобка не лише би значно розширила його епістемологічну функцію, але й пересунула б його з рангу чисто міфологічних персонажів в релігійну площину. Колобок став би Тотемом, на який би молилися апостоли традиціоналізму, його зображення ми би зустрічали на прапорах та політичних постерах бажаючих потрапити до парламенту. Але ні.
