Ален Таннер “На відстані світлових років” (Les Années lumière, 1981)
Фільм Алена Таннера “На відстані світлових років” (Les Années lumière, 1981. Grand Prix at the 1981 Cannes Film Festival, екранізація роману вчителя тантри Даніеля Одьє (Daniel Odier) La Voie sauvage, 1974) є довершеною трагікомічною метафорою розчарування від реалізації мети та практичних задач лівої ідеології соціалізму та комунізму у сучасному буржуазному суспільстві.
Син російського емігранта Йошка Поляков (актор Тревор Говард) тримає в дикій швейцарській глушині автомайстерню та бензоколонку, більше схожу на кладовище старих авто, які він звозить туди звідусіль своїм інвалідом-евакуатором (кладовище це, звісно, — яскраве втілення колишньої мрії про комуністичний рай). Та й все його життя схоже на руїну та занепад. Якось ввечері біля самовару старий зрозумів, що треба знайти собі молодого наслідника, тому він вирушив до міста, знайшов в барі молодого хлопця Йонаса, якому набридло мити посуд, працюючи за копійки на жадібного хазяїна.
Це просто ідеальний новобранець для комуністичної утопії! Йошка дізнався його адресу і підкинув йому прямо в квартиру загадкову синю книгу (Це, звісно, метафора “Маніфесту Комуністичної партії” Маркса). Хлопець прочитав там виділену Йошкою фразу “Він залишив місто як раз вчасно, аби зрозуміти, на що він здатен” і адресу автомайстерні. Наступного дня Йонас зі скандалом звільнився з роботи і поїхав до Йошки. Йошка не чекав хлопця і не зрадів його приїзду. Врешті він забрав у свого нового учня останні гроші (бо гроші розбещують) та пообіцяв його навчити роботі на бензоколонці, якщо той буде працювати безкоштовно, тільки за поганеньку їжу.
Йонас трохи розгріб хлам та відремонтував давно не працюючу колонку, але весь бізнес старого Йошки знаходився в такій глушині, що машини до нього просто не добиралися. Та й бензину в цій колонці давно ніякого немає і навіть не передбачається. Це просто муляж. Втім незабаром Йонас розуміє, що занепад бізнесу Йошки викликаний тим, що старому він не потрібен: комуністи не займаються бізнесом, бо бізнес — це експлуатація пролетаріата.
Дід любить пити горілку на горі під час сильної грози із блискавками (це нагадує революцію 1917 року в Петрограді і студентські барикади у Парижі 1968 року), а потім просить закопати його по саме підборіддя у землю та лишити так на три дні, щоб затягнулися рани.
Крім того, старий розмовляє із грифами та совами (це явно метафора читання класиків марксизму-ленінізму) і змушує Йонаса робити безглузду роботу, перекладаючи з місця на місце уламки автохламу. Поки він мантулить, Йошка грає на на фісгармонії “Гімн Комінтерну” Ганса Ейслера
(в російському перекладі:
“Огонь ленинизма наш путь освещает,
На штурм капитала весь мир поднимает!
Два класса столкнулись в последнем бою;
Наш лозунг — Всемирный Советский Союз!”).
Вночі божевільний старий часто бачить сон, де всі старі машини з його звалища стоять відремонтовані (комуністична теорія виявилася дієвою і призвела до економічного процвітання). Він доручає Йонасу відремонтувати всі машини без грошей, інструментів та запасних частин і постійно сварить його за різні дрібниці. Після чергової сварки хлопець з ненависті до старого ідіота просто підпалює це звалище вночі.
Після пожежі Йошка приніс Йонасу декілька книжок про орлів. Далі він попросив хлопця принести йому спражнього орла: тобто реалізувати на практиці комуністичні теорії. Йонас знайшов у горах справжнього спеціаліста по орлам (це метафора практичного комуніста із СРСР чи східної Європи), і той став сміятися з того, що хлопець начитався книжок про орлів у якогось діда: справжні ж орли є зовсім не такі, як про них пишуть у книжках). Спеціаліст питає, чи не працює Йонас на зоопарк, тобто, чи не працює він на катедрі якогось французького чи швейцарського університету, де комунізм вивчають чисто теоретично, не збираючись реалізувати на практиці “Всемирный Советский Союз”.
Врешті Йонас приносить живого орла, і Йошка, вивчивши побудову його крил, починає будувати свою літальну машину (тобто готувати комуністичну революцію в умовах сучасного буржуазного суспільства) і полетіти на ній назавжди кудись у невідомому напрямку (к “светлому будущему” або ж — до Москви).
Під час спільної побудови літальної машини Йошка веде із Йонасом загадкові розмови про термряву, яка охопила деякі райони землі, звісно, маючи на увазі буржуазну експлуатацію. Крім того, Йошка каже, що треба відкинути розум та віддати перевагу красі, тобто відкинути логіку і обрати долю служіння комунізму.
Врешті орел виривається на волю, роздерши на Йошці весь одяг та шкіру. Але старий все ж таки добудовує свою літальну машину та відлітає вночі за тисячі світлових років. Вранці до Йонаса приїжджає поліція: у полі знайдено труп старого Йошки. Орел напав на нього у повітрі та виклював діду очі. Це, очевидно, метафора політичної боротьби за владу всередині комуністичного уряду, коли переможені втікають, але не можуть сховатися від гніва тріумфаторів навіть на іншому континенті, як це трапилося із Левом Троцьким.
Ален Таннер свого часу також був причарований лівою ідеологією, у 1960-ті роки вірив у перемогу соціалізму та користувався лівими методами під час фільмування. “Одного разу, — розповідає він, — спілкуючись із класом у кіношколі, я поставив студентам таке питання:”Чи знаєте ви, чому кажуть, що декупаж (додавання плівки) праворуч, а монтаж (вирізання плівки) ліворуч?” Здивована тиша в рядах. Тридцять років тому хтось мав би відповідь, а сьогодні це так, ніби я розмовляв китайською”.
Таннер знімає кіно вже понад 60 років, став спражнім класиком, але серед кіноглядачів є практично невідомим. Цьому, зокрема, сприяв і його принцип: “Кіно має не заробляти гроші на красивих казочках, а казати правду про життя”. Дотримуючись такого принципу, можна прийти тільки до комерційного провалу і повного забуття, що з Таннером врешті й трапилося.
