Ален Таннер “Людина, яка втратила свою тінь” (L’Homme qui a perdu son ombre, 1991)
У фільмі Алена Таннера “Людина, яка втратила свою тінь” (L’Homme qui a perdu son ombre, 1991) інтрига виникає на 71 хвилині з 97 хвилин екранного часу. Весь цей довгий попередній час вона ретельно готується досить штучними передумовами. Бувалий швейцарський журналіст Поль (Dominic Gould) чомусь, замість статей, пише апокаліптичні футуристичні прогнози із критикою ліберального капіталізму та явними симпатіями до комунізму. Коли редактор газети відмовляється публікувати цю базгранину, він обзиває його болваном, ображається на зрадливий світ продажних медій і взагалі на весь світ і тікає від власної родини аж до іспанської Андалусії (до речі, там немає жодного собаки!), де на нього чекає ікона сюрреалістичного кіна і улюблений актор Луїса Бунюеля Франсіско Рабаль, який грає роль старого власника забігайлівки Антоніо.
Батьки Антоніо були комуністами і втекли від режиму Франко до Франції, а потім разом із сином влаштували систему евакуації за кордон іспанських комуністів. Врешті Антоніо став для Поля другим батьком.
До дружини Поль охолов через її недостатню революційність та угодовництво із буржуазним режимом: “Вона намагалася мене заспокоїти, а мені потрібна була ненависть, і щоб хтось розділив її зі мною. А тут — суцільне кохання. Кошмар!” Окрім цього, Поль розпитує старого, коли, на його думку, загине капіталізм і переможе комунізм.
Звільнившися від товариства дружини, Поль у чорній шкірянці та синіх джинсах, явно копіюючи Мікі Рурка із “Дев’ять з половиною тижнів” (до речі, ви в курсі, що цей фільм провалився в прокаті, ледве зібравши 30% бюджету?), картинно ганяє на модному мотоциклі по вражаючим ландшафтам у манері картин Сальвадора Далі.
В цей час дружина Анна (Valeria Bruni Tedeschi) починає його розшукувати і, за підказкою редактора, знаходить його давню коханку Марію (Анхела Моліна, яку також прославив Луїс Бунюель після головної ролі в його останньому фільмі). Марія згадує про Антоніо і радить Анні їхати вдвох до нього. Анна слухається і робить катастрофічну помилку.
Після буйної гулянки з вином та співаками фламенко Поль займається із Марією сексом, чого вона, власне, й очікувала. Вранці Марія і Антоніо наполягають, що про зраду треба обов’язково розповісти Анні. Поль відмовляється це робити, тоді Марія розповідає про все Анні сама і обіцяє, що це був останній раз, а взагалі Поль дуже любить дружину. Поль любить Анну дуже своєрідно. Після скандалу він каже їй: “Сексуальна вірність властива тільки воронам”. Анна вважає, що Поль своєю софістикою просто дурить її, а Поль звинувачує її в тому, що вона сама привезла Марію до нього. Врешті Анна вирішує, що Поль дорожчий їй, ніж його підступна філософія.
Особливістю цього фільму є те, що навіть детально переповівши його сюжет, неможливо зрозуміти ідею режисера. Таннер на щось прозоро натякає, але ухопитися за це не вийде, бо втрачений ключ, тобто контекст часу. Для відновлення цього коду доведеться довго попрацювати. Можливо, розгадка у фільмах Бунюеля?
